Всі доживуть до Смерті. Дехто – до Старості…

…Чесно кажучи, після цієї поїздки, всю ніч снилися черепи невідомих солдат. Неглибокі розкопані окопи, де застала їх смерть. Прямо в городах хутора Петрівський. Недалеко від Чорнобильської зони. В епіцентрі жахливих боїв Лютізького плацдарму. Оті ями, людські кістки, залишки амуніції, яскравий пісок… Можливо, то і є звичайна і страшна правда про війну? Не ордени, не паради, не набундючені генерали, ні пропагандистські фільми. Черепи на піску…

Мабуть не всі мають право писати про історію. Архівні документи і товсті книжки не можуть передати відчуття епохи. Для того, щоб щось зрозуміти, треба побачите щось власними очима, десь побувати. Дуже багато дають археологічні розкопки. Особливо, на місцях колишніх битв чи на похованнях жертв масових репресій. Сухі звіти про хід якихось операцій, втрати – то просто букви і цифри. Реалії зовсім інші. Страшні реалії. Чисельним «незалежним дослідникам історії», спершу слід побувати в якійсь археологічній експедиції, на розкопках з пошуковцями, а вже потім видавати свої самовпевнені опуси.

Зателефонував директор Музею слідопитів при журналі «Музеї України» Володимир Даниленко. Запросив на розкопки на північ Вишгородського району. Недалеко від села Ясногородка. Вони, разом з пошуковим загоном «Дніпро-Україна» Сергія Распашнюка, розбили табір на хуторі Петрівський.

Аби не повзти у таку далечінь на своїй старенькій Волзі, телефоную фанатичному шукачу пригод Сергію Кутракову з Нового каналу. Вже наступного ранку сідаємо в редакційну Деу, відкриваємо холодне пиво і під спраглі погляди водія Сергія, якому дали мінералки, рушаємо у бік Чорнобильської зони. На кілька хвилин заїхали до Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році», переговорили з директором Іваном Вікованом. І в путь.

Мій малий – дванадцятилітній Ростик, авторитетно шугає телегрупу страшилками про те, як втрачали свідомість молоді журналісти, побачивши останки солдат. Телегрупа дещо напряглася…

Проскочили Димер, повернули на трасу до Сухолуччя.

У контрольній точці зустрічаємося з джипом Сергія Распашнюка. Приїхали в табір. Виїхали на околицю – велике поле, де у 1943 йшли жорстокі бої.

Німці оборонялися запекло. Радянське командування кинуло на прорив кілька штрафбатів, наспіх обмундированих і озброєних чоловіків, яких поголовно забрали в армію з сіл Полтавської, Харківської, Черкаської, Сумської областей. Наказ був тупий – тільки вперед, аби взяти Київ до 7 листопада, на радість товаришу Сталіну. Солдат буквально гнали в атаку. Добре окопані німці, озброєні автоматичною зброєю, прекрасними кулеметами МГ-42, фактично розстрілювали наших як в тирі. Додайте гарно організоване артилерійське і мінометне прикриття. Наші ж йшли в атаку з старенькими трьохлінійками і поодинокими ППШ. Були кулемети Максим і Дегтярьова. Брали кількістю, а не військовим умінням. Аби це зрозуміти, просто порівняйте втрати німців і Радянської армії…

Оператор Нового Сергій Манацканов швидко налаштував камеру. Пошуковці продовжили роботу. Глибинний міношукач Гарет – потужна штука! Працює як підземний радар. При нас підняли алюмінієву коробку для патронної стрічки з німецького кулемету. Земля буквально звенить від осколків мін і снарядів.

Ми з Ростиком взяли звичний нам маленький міношукач. Крім осколків не знайшли нічого.

Потім переїхали на людські городи. Прямо тут була радянська лінія оборони. Тут днями знайшли останки німця з нерозломаним жетоном, радянського лейтенанта із Запоріжжя, прізвище якого встановили, двох невідомих солдат і жінку-медсестру чи лікаря. При ній був лист. Папір дуже пошкоджено. Але, пошуковці вже залучили експерта – спробують прочитати прізвище чи адресу…

Останки урочисто перепоховають восени.

А от з німцем – проблема. Враховуючи те, що його жетон не розломаний, він і досі вважається пропалим без вісті. Можливо, пошуковики через Німеччину встановлять прізвище. Та де його поховати?

Радянські ветерани категорично заборонили ховати ворогів на офіційних меморіалах. Є кілька німецьких кладовищ. Але, поховати там останки важко. Дуже дивну позицію займає офіційний уряд Німеччини, Посольство в Україні. Адже, у них все нацистське під забороною. А враховуючи те, що всі вищі дипломати і чиновники євреї – самі все розумієте…

Проблема поховання німецьких солдат існує. І її треба вирішувати. Спробуємо в черговий раз отримати коментар від офіційних осіб Німецького посольства. Днями інша пошукова група вирахувала поховання ще чотирьох німців. Багато таких знахідок в регіонах…

Десь у 1989 році, ми приймали в Києві Хорста Літманна, керівника Німецького союзу по догляду за військовими похованнями. Він розповідав, що у них гарні стосунки з усіма країнами, де воювали німці, крім СРСР. Бачу, що нічого не змінилося…

Втомлені і напечені сонцем, поверталися до Києва, взявши холодне пиво «Балтика». Заїхали на могилу в Толуконі, де хлопці поховали багатьох солдат.У мене ще була зустріч, а телевізійники помчали на студію робити сюжет. Ось що у них вийшло - http://www.novy.tv/reporter/ukraine/2010/06/25/17/35.html

Можливо, разом з Новим каналом спробуємо продовжити тему військових поховань німців. Та, швидше за все, наступного тижня відвідаємо Музей булатної зброї Володимира Остаповича. Чекайте нових сенсацій від Кутракова. Приємно працювати з такими профі!

Розкопки на місцях колишніх боїв тривають. Будемо інформувати про результати.

Солдати тієї війни заслуговують на те, щоб їх поховали як прийнято.

Телегрупа Сергія Кутракова пройшла бойове хрещення. Приймаємо їх до нашого пошукового загону журналістів при Музеї слідопитів і журналі «Музеї України»!

…Розповіли історію про онука похованого тиждень тому солдата. Він нині займає високий пост у міліції. Йому постійно снився дід, який пропав без вісті. У  сні говорив, що не може дати про себе вісточку – тримає земля. Онук намітив собі дві мети – народити сина і знайти діда. Народився син. А цього року група «Дніпро-Україна» знайшла останки діда у Вишгородському районі. Лише у нього вцілів і був заповнений медальйон-смертник. Пошуковці знайшли доньку солдата в Києві. Рідні не знали, що загинув так близько від домівки. Поховали на меморіалі в Нових Петрівцях…

Всі доживуть до Смерті. Дехто – до Старості… Цю просту істину повинні знати всі. На жаль, не розуміють…

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», Президент Музею слідопитів

Могила в Толуконі

Німецький жетон

Ці бійці поховані 9 травня 2010. Більшість - невідомі

Останки німецького солдата

Новий канал: оператор Сергій Манацков і Сергій Кутраков

Ящик з МГ-42

Сергій Распашнюк - керівник загону "Дніпро-Україна"

Робота з глибинним металодетектором