Коли
я була маленька, я їздила у майбутнє на зеленому автобусі. Я чекала
його рівно опівдні вчорашнього дня, на перехресті трьох сусідніх вулиць.
І кожного разу він з’являвся несподівано – то виїжджав з бузинових
кущів, то випірнав з глибоченної дощової калюжі. Щоразу блимав мені
сонячною фарою і ввічливо відчиняв свої двері, впускаючи мене до
квіткового салону, де завжди пахло медом і бабусиною гарбузовою кашею.
Разом ми їхали вперед – до незвіданого – аж вітер свистав у вухах! І
поверталися лише завтра, з першими сутінками ранку. Зараз, коли мені
сумно, я іду до знайомого перехрестя і чекаю… Але зелений автобус чомусь
давно не приїздить…
