Скіфські баби: версії М.Волгіна

Разом з істориком М.Волгіним побували біля древніх скіфських баб, що тихенько руйнуються біля Історичного музею. Можливо, їх час перемістити до закритого приміщення?

Дивує, що такі раритети залишилися без турботливого нагляду.

Відсутні пояснювальні таблички.

Тріщини у камені просто грубо замазали цементом…

Сумно, що ми втратили багато подібних скульптур. Скоробагатьки почали прикрашати ними свої дачі і палаци…

А ми продовжимо історичні прогулянки Києвом з М.Волгіним

http://www.youtube.com/watch?v=2MrYrnBUXhg

Довідка з Вікіпедії:

Ба́би кам'яні́, Боввани — монументальні кам'яні скульптури, які з'явилися на території сучасної України більше 6 тис. років тому. Кам'яні статуї або баби поширені в степовій смузі Європи і Азії від Монголії до Німеччини.

Кам'яні боввани, які розглядалися давніми людьми як ідоли-обереги, з'явилися на території Дешт-и-Кипчак (степи від Іртишу до Дунаю) у IV—II тисячолітті до н. е. Антропоморфні стели, виготовлені нащадками індоєвропейців, археологами виявлялися при дослідженні катакомбних поховань. Великі камені установлювалися на курганах.

Кам'яні статуї українського степу діляться на кілька груп:

• Антропоморфні стели епохи бронзи.
• Скіфські статуї.
• Кипчацько-половецькі кам'яні баби.                                                                                      
  

  Наступну за хронологією групу статуй складають боввани, залишені скіфами — іраномовними племенами, які з'явилися в українських степах в середині 1 тис. до н. е. «Скіфськими бабами» в народі називають всі етнічно різнотипні скульптури. Даної історичної помилки часто припускаються журналісти, вчителі й навіть деякі дослідники ^{[9] [10]}

  Скіфські скульптури датуються 6-3 століттям до н. е. Ареал їх розповсюдження досить значний — від Румунії до Прикавказзя. Переважно всі зображення скіфів передають бородатих чоловіків. У композиційно-художньому відношенні вони виконані примітивно. Це доволі дивно для народу, носія високохудожнього скіфського «звіриного стилю», вихованого на контактах із давньогрецьким класичним мистецтвом. Цей парадокс завжди дивував вчених:

  «Скіфські статуї не порівняти з грецькою скульптурою. Цікаво тільки, що скіфи, які так багато запозичили у греків у монументальному мистецтві, виявилися мало сприйнятливі до імпульсів, що виходили від їх більш витончених сусідів. А тим часом вони відвідували грецькі поліси, бачили скульптури на площах, що передають образ людини з довершеним реалізмом. Бачили і, ймовірно, залишалися до них байдужими».^[11]

  На стелоподібних корпусах скіфських статуй зазвичай зображені три-чотири предмети: ріг, сагайдак, кинджал-меч. Ріг поміщений в правій руці на рівні грудей, сагайдак — на лівій стороні, кинджал або меч — в лівій руці на рівні поясу. Атрибути зазвичай спостерігаються і в тюркських аналогіях Сибіру, де кам'яні статуї тримають в правій руці чашу, а в лівій кинджал. Відсутність бороди і, навпаки, зображення вусів також виявляють схожість скіфських статуй з давньотюркськими. У каменерізному мистецтві Північного Причорномор'я скіфи зберегли загальні елементи південно-сибірських статуй. Проте незрозуміло чому скіфи, що мігрували до Північного Причорномор'я через Закавказзя, Передню Азію, де відвіку була відома техніка обробки каменя, не принесли з собою нових відчутних художніх віянь, як це відбулося з «звіриним стилем».

  Не вирішена ще одна проблема, пов'язана із скіфською скульптурою. До теперішнього часу відкриті та, в основному, добре вивчені тисячі скіфських поховань. Проте, враховуючи поминально-культовий характер статуй, неможливо поки пояснити, чому немає переконливих слідів установки їх над похованнями скіфів.