З
ніг на голову або брудні провокації пані Cердюк
 Вже досить довгенько
немає в Міністерстві культури України міністра Кулиняка, а його ставлениця
Олена Сердюк продовжує самовільно й безвідповідально хазяйнувати в
Національному заповіднику «Софія Київська» і безсоромно ганьбити брутально
звільнених «попередників» та плюндрувати їхні напрацювання. Прикро, що нове
міністерське керівництво мовчки споглядає на протиправні дії цієї
кулиняківської «менеджерки», не протидіючи
їм, а іноді навіть підтримуючи…
Завдяки
новоспеченій директорці,заповідник став підпільним обкомом живучої кулиняківської фронди. Сюди навіть іноді
заглядає «на вогник» сумновідомий директор Переяслав-Хмельницького заповідника
П. Довгошия, аби набратися підпільного
досвіду у Сердюк та її поплічників.
Боїться вона, що раптом безпідставно звільнена через її інтриги Н.
Куковальська,з а директорства якої заповідник прийшов до розквіту, виграє
судовий процес і Сердюк доведеться залишити захоплене рейдерством крісло.Тож на
разі їй конче потрібно щось протиставити дуже успішному керівництву Н.
Куковальської. Не маючи власних вагомих напрацювань, Сердюк звідусіль запрошує
«варягів» у якості лекторів – мовляв, при ній заповідник став визначним
науковим центром. Але то – підміна понять, звична для неї показушна імітація
бурхливої наукової діяльності. Не можна ж, справді, звітувати напрацюваннями
заїжджих лекторів! Дарма тільки робочий час марнують її підопічні, бо навряд
чи щось візьмуть для себе з тих лекцій, позаяк
навіть ще й оглядової екскурсії не здали. Не знають елементарного, а їм
розповідають про високі матерії… А де ж власний музейний продукт? Катма. Адже і сама Сердюк, і команда, набрана нею,
безнадійно програють зруйнованому ними колективу у всіх сенсах: фаховому, пам’яткоохоронному, науковому. Так завжди буває, коли цілеспрямовано руйнують накопичені
десятиліттями традиції.
Тож, якщо
похвалитися нічим, вдаються до брехні, наклепів і провокацій. На
замовлення О. Сердюк вийшов черговий,
поза сумнівом, спровокований саме нею сюжет у програмі «Гроші», в якому знов
обливають брудом колишнього генерального директора Софійського заповідника Н.
Куковальську. Начебто вона «заради
наживи була ладна болгаркою вирізати унікальні фрески ХІІ ст.», але «після
нашого ефіру директорку звільнили, а вцілілі фрески врятували». Матеріал подано
так, аби у необізнаного глядача склалося враження, що Куковальська хотіла
вирізати зі стін фрески, щоби продати їх і покласти гроші у власну кишеню,
через що стараннями програми «Гроші» її звільнили; нове ж керівництво заповідника врятувало
фрески. І тут же повідомляється, що «на
їхню реставрацію США видали грант на 50 тисяч доларів», а щоб ні в кого не
виникло сумніву, хто саме врятував давні шедеври і добився виділення гранту, слово надається О. Сердюк: «Хотілося б
подякувати програмі «Гроші» в частині збереження михайлівського комплексу
мозаїк». Отож, герої дня – Сердюк «Гроші»! Повна нісенітниця і брехня, в якій все
поставлено з ніг на голову! Цю грубо перекручену інформацію, яка не відповідає
дійсності, вже неодноразово спростовано, але
мусимо повторити своє спростування знов.
Як все було насправді? За
директорства Куковальської співробітниками заповідника було виграно грант
посольства США на проведення реставраційних робіт Михайлівських мозаїк, проведено Вчену раду, в якій взяли участь
провідні фахівці і ухвалено рішення про необхідність такої реставрації. Нагадаємо,
що у 30-ті роки ХХ ст. тоталітарна влада вирішила знищити Михайлівський Золотоверхий собор. На
щастя, захисникам собору вдалося добитися збереження його мозаїк та
фресок. Їх зняли зі стін та перенесли на
грубу й важку цементу основу, іншої технології на той час не існувало. З плином
часу агресивна цементна основа, в якій з’явилися тріщини, стала негативно впливати на стан мозаїк.
Це викликало тривогу, з цього приводу в заповіднику було проведено кілька
вчених рад. Зрештою, у 2011 р. на Вченій
раді Софійського заповідника було заслухано висновки сучасних хіміків-технологів
та досвідчених реставраторів, які підтвердили негативний вплив цементу на
автентичні мозаїки. На раді також заслухали розлогу детальну доповідь знаного італійського
реставратора мозаїк професора Марко Санті, до речі, знайденого саме
Куковальською, який мав досвід «роздублювання» мозаїк від цементу та
перенесення їх на сучасну інертну основу. Така практика вже давно існує у світі.
Вчена рада дуже прискіпливо обговорила доповідь, погодила методику і технологію,
запропоновану Марко Санті та ухвалила рішення щодо проведення реставрації. Запропонували
зробити попереднє пробне роздублювання на невеличкому фрагменті мозаїки з
фондової колекції та при отриманні позитивного результату роздублювати і перенести
на нову основу ті дві мозаїки («Св. Стефан» і «Св. Фаддей»), які ще в 1997 р.
за директорства В. Ачкасової з великим зусиллям демонтувалися зі стіни і
вивозилися аж за океан до США для експонування на виставці «Слава Візантії» у
Метрополітен-музеї. Цікаво, що тоді ті ж самі люди, які нині засуджують Куковальську,
спокійнісінько погодили цю акцію, бо мали з того певний зиск. Після повернення в Київ ці мозаїки знову
вмонтували в стіну, але тепер уже дуже
щадно, аби при потребі можна було їх
легко вийняти.
Відтак, у 2011 р. посол
США, міністр культури Кулиняк та генеральний директор заповідника Куковальська
підписали договір на проведення реставрації мозаїк. Гроші за реставрацію – 50
тис. доларів, посольство США мало віддати виконавцю робіт професору Марко Санті,
котрий має в знаменитій своїми мозаїками Равенні власну відому у світі
майстерню, в якій навчаються реставратори з усього світу. Зазвичай кошти, які видаються на грант, дуже
ретельно перевіряються тими, хто їх надає, складається кошторис, надаються
пояснення щодо кожного кроку реставрації. Сам Марко Санті зауважив, що це
мізерна сума за таку колосальну копітку працю, ця сума навіть не зможе покрити
всі витрати на його переїзди, на придбання приладдя, технологічні засоби тощо,
але він погодився, бо був вкрай зацікавлений цією вельми престижною для кожного
реставратора роботою.
Потім, коли розгорнулась
кампанія зі зняття Куковальської, намагаючись очорнити її, Сердюк та її
приспішники Вечерський, Дорофієнко, Коренюк та інші на засіданні
Науково-методичної ради Мінкультури заявили, що Куковальська невідомо де
знайшла якогось там «авантюрного», «непрофесійного» італійського реставратора
Марко Санті для проведення реставрації Михайлівських мозаїк. Ця рада
перетворилась на судилище над Куковальською, яке поховало хорошу справу з
реставрації мозаїк. Посольство США було в розпачі: що робити з виділеним на
реставрацію грантом?Заповідник теж впав у ступор, адже на жодні компроміси, що
він пропонував, Мінкультури не погоджувалось, зате як тільки могло,
роздмухувало скандал. От тоді вперше і з’явилось пресловуте «сенсаційне розслідування» програми
«Гроші», за яким маячили зловісні постаті названої «поховальної команди» Сердюк, Вечерського та їже з ними.
Сьогодні, нехтуючи своїми
вчорашніми викривальними заявами, Сердюк запрошує Марко Санті до заповідника з
пропозицією проводити майстер-класи у Брамі Заборовського і вихваляється цим у телеінтерв’ю.
Як же так? Такий «поганий», за її тодішніми словами, «нікому не відомий»
реставратор, і ось тепер вона йогодесь чудесно «обрела» ізапросила як метра зі
світовим ім’ям
уСофію? Чого ж вона та її поплічники раніше зірвали реставрацію мозаїк, чому не
зробили все можливе для виправлення ситуації, якщо були якісь помилки? Адже
саме про це говорила Куковальська. Та якщо їй це боліло, то Сердюк – ні, бо їй
потрібний був лише компромат на Куковальську, крісло якої її так нестримно
вабило. Тож реставрацію мозаїк руками Марко Санті було визнано неприпустимою і
категорично заборонено. До речі, оригінали та копії протоколів засідання
Науково-методичної ради Мінкульту з агресивними випадами Сердюк та їже з
нею проти Марко Санті поки що не зникли,
вони існують, і за необхідністю можуть бути оприлюднені! Треба ще згадати й те,
що грант на реставрацію Михайлівських мозаїк, про яку на зараз весь світ
дзвонить та якою похваляється Сердюк,
знайшла і виграла аж ніяк не вона та її команда, а Куковальська та її підопічні.
Але ж пересічні
глядачі програми «Гроші» нічого цього не знають і їх можна обдурити, як і
кореспондентів цієї програми, які підіграли Сердюк. Проте, найголовніше, що про
нюанси цієї ситуації не знає Міністр Л. Новохатько, саме на це і розраховує Сердюк, замовляючи
такі сюжети.
Зрозуміло, що нове
керівництво Міністерства не може одразу виправити дикі протиправні «діяння» Кулиняка
та його команди, але зупинити такий перебіг подій воно просто зобов’язане.
Неформальна група порятунку Заповідника Звернення журналу "Музеї України" до Міністра культури України Л.М.Новохатька Шановний пане Міністре! Наш
журнал вже кілька разів відмовлявся від публікацій матеріалів з
"фронтів музейної війни", яка спалахнула довкола символічних заповідників. Однак, це лише загострює ситуацію - опоненти залучають великі телеканали, жовту масову пресу, в результаті вся система Мінкульту, поважні, заслужені люди
несуть значні іміджеві втрати, що неприпустимо! Фактично ми
перетворилися в якихось інформаційних заручників! Завдяки Вашій
принциповій позиції розпочато перевірку в НІЕЗ "Переяслав", намітилися
кадрові переміщення в Лаврі... Музейники, попри належність до різних
команд одностайні - уявити нинішній рівень безладу за керівництва
М.І.Сікорського, чи більш молодших, але успішних директорів -
М.Мельника, Н.Куковальської, С.Кролевця, неможливо! Нинішнього хаосу і
хронічних скандалів не могло бути в принципі! Були запеклі наукові
дискусії, критичні сигнали, повідомлення про певні недоліки... Ось лише кілька публікацій про Софію Київську:
То
чи не варто нарешті, якимось чином врегулювати цей конфлікт,
спровокований волюнтаристськими діями Вашого попередника? Дійсно, були
кадрові промахи. Незаконні звільнення і такі ж призначення. Це остання "гаряча точка"!
Нам є чим пишатися і є нагальні проблеми, які треба вирішувати! А поки - вся увага на ці скандали...
Демонтаж мозаїк.
Праворуч — керівник робіт професор В. Фролов. Фото 1934 р. З сайту Заповідника http://n.sophiakievska.org/?q=uk/node/7  |
Неля Михайлівна Куковальська
(нар.1959)
Генеральний директор Заповідника у 2000-2012 рр.
Інженер-будівельник, історик, заслужений працівник культури України,
член-кореспондент Української академії архітектури, член Національної
комісії України у справах ЮНЕСКО, дійсний член УК ІКОМОС. За її
керівництва проведено масштабні роботи з реставрації пам'яток
Заповідника: Хлібні, Дзвіниці, Будинку митрополита, Брами Заборовського,
Золотих воріт, Андріївської церкви; здійснено реставрацію мозаїк Софії
Київської, реалізовано проект з реставрації та відтворення срібних
Царських врат іконостасу Софійського собору. Автор і співавтор монографій, книжок і статей, присвячених Софії Київській та іншим пам'яткам Заповідника.
|
 |
Олена Михайлівна Сердюк
(нар. 1957)
Генеральний
директор Національного заповідника «Софія Київська» від 2012 р.
Історик, кандидат історичних наук. Заслужений працівник культури
України, член головної ради Українського товариства охорони пам’яток
історії та культури, член Національної Спілки художників України,
голова Київської міської організації товариства охорони пам’яток історії
та культури, віце-президент Українського національного комітету
Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS). Автор
монографії «Київське житло другої половини ХІХ – початку ХХ століття» і
численних наукових публікацій. Фахівець з проблематики вартісної оцінки
об’єктів культурної спадщини – один з авторів методики оцінки
пам’яток. Координатор міжнародних та вітчизняних программ з дослідження
та створенню проектів консервації, реставрації, реабілітації
пам'яток історії та культури. Консультант методичних розробок у
пам’яткоохоронній справі. |
|
